вівторок, 17 серпня 2010 р.

До обговорення

Для підвищення податкової грамотності наших парафіян пропоную переглянути та обговорити нище наведений матеріал.

Блог: Сколько мы платим налогов?

Иллюстрация http://www.sxc.hu/

Ответ на этот вопрос прост: по сути, заметным для нас способом мы не платим ничего. Платят за нас, хоть и из нашего кармана, - например, наши работодатели. Тем не менее, если бы получая зарплату и покупая услуги, налоги платили мы сами, то отношение наше к чиновникам, милиционерам, государственным инстанциям и всем органам власти было бы совсем другое: перечисляя средства мы бы четко ощущали, что содержим аппарат власти. Но самое главное – мы бы видели, какие баснословные суммы отчисляем на налоги и всяческие сборы.

Начнем с нашей зарплаты. Предположим, что вы живете и работаете в столице, и ваша официальная зарплата на бумаге составляет 5000 гривен. Ежемесячно работодатель отчисляет вместо вас как ваш налоговый агент:

  • 15% от вашей зарплаты – налог на прибыль физлица;
  • 2% - взнос на общеобязательное государственное пенсионное страхование (в Пенсионный фонд);
  • 0,6% - взнос в Фонд общеобязательного государственного социального страхования на случай безработицы;
  • 0,5-1% - взнос, связанный с общеобязательным государственным социальным страхованием в связи с временной потерей работоспособности.

Три последние суммы могут несколько варьироваться (в зависимости от вашей зарплаты и других показателей) и в отличие от налога на прибыль они имеют целевой характер, то есть вы знаете, на что государство их потратит (к примеру, пенсионный сбор – должен пойти на выплату пенсий и так далее). Слабое утешение, учитывая, что каждый месяц вы отдаете государственным органам более 18% своей зарплаты или более 900 гривен при зарплате в 5000 гривен. Итого на руки вам выдадут 4100 гривен из заработанных вами кровных.

Кстати, на этом отчисления, связанные с вашей зарплатой не заканчиваются, только на этот раз из своего кармана в казну платит уже ваш работодатель. Ориентировочные суммы:

  • 33,26% от размера вашей зарплаты – взнос в Пенсионный фонд;
  • 1,6% - взнос в Фонд общеобязательного государственного социального страхования на случай безработицы;
  • 1,4% - взнос, связанный с общеобязательным государственным социальным страхованием в связи с временной потерей работоспособности;
  • 0,56% и выше (варьируется аж до 13% при работах, связанных с рисками) – страховой взнос в Фонд социального страхования от несчастных случаев на производстве и профессиональных заболеваний.

Итого с размером вашей зарплаты связана сумма отчислений более 55% от всей ее суммы – если сложить вместе отчисления из двух карманов: вашего и работодателя.

Вторая «статья» пополнения казны государства – налог на добавленную стоимость. Давайте представим, что из 4100 гривен полученной вами зарплаты вы 3500 гривен потратили на товары и всяческие услуги, облагаемые НДС. НДС в Украине составляет 20%, итого государство косвенно получило от вас еще 700 гривен.

Цена многих товаров (тех, которые не являются предметом первой необходимости) включает в себя помимо НДС еще и акцизные сборы – например, спиртного, сигарет или топлива для авто.

Итого, ежемесячно с зарплаты в 5000 гривен вы отдаете государству из своего кармана минимум 1600 гривен (900 гривен при получении зарплаты и еще 700 гривен – про покупке товаров и услуг).

Думаю, что если бы эти платежи вы осуществляли лично, получив всю сумму зарплаты на руки, заполнив квитанцию и расставшись с частью денег в сберкассе, то смысл фразы «Я плачу налоги» стал бы гораздо менее абстрактным, чем сейчас.

Однако и вышеперечисленные траты не предел поборам:

  • если вы водитель, то оплачиваете дорожный сбор;
  • если вы пользуетесь мобильным телефоном, то в каждый тариф включено 7,5% – сбор в Пенсионный фонд;
  • тот же подоходный налог вы платите и при покупке-продаже недвижимости и авто, в случае сдачи в аренду недвижимости, в случае получения наследства (за несколькими исключениями) или получения гонораров. Другими словами, со всех видов доходов;
  • всевозможные выигрыши денег (кроме государственной лотереи) облагаются налогом в 30% от суммы выигрыша;
  • если вы владеете землей, то оплачиваете налог на землю;
  • при покупке авто оплачиваете пенсионный сбор;
  • также вы оплачиваете госпошлину, если обращаетесь в государственные органы за совершением некоторых действий или за выдачей определенных документов (например, нотариальных, судебных, органами РАГС).

А были ли деньги?

Может кому-то вышеупомянутые суммы не кажутся такими уж баснословными. Однако налоги для нас обладают еще одной неприятной «пилюлей» - кто знает, сколько налогов поступило в казну и как государство до копейки распределило их по отраслям? А кто отслеживает и интересуется этим? Возможно, именно этим «незнанием» украинцев и определяется парадокс ситуации, когда все водители добросовестно выплачивают транспортный сбор, а в итоге – состояние подавляющего большинства украинских дорог вошло в притчу во языцех, зато руководство Автодора ездит на служебных внедорожниках-рэнжроверах, стоимость которых не одна сотня евро.

Не верите, что может быть иначе? Вот пример США – ниже на картинке видны точные суммы, внесенные налогоплательщиками, которые государство тратит на конкретные отрасли и аппараты.

С полной версией запланированных трат на 2011 год также можно ознакомиться, например, в интернете с помощью специально для этого разработанного плаката . Поверьте, американцам не все равно, на что идут уплаченные ими налоги. У нас же, похоже, даже при высокой осведомленности населения нет гарантии, что ситуация изменится к лучшему. Пример – одесская трасса, стоимость километра которой в разы превзошла стоимость немецких автобанов, чего не скажешь о качестве. Кто после этого не согласится, что в существующем положении дел, когда уплаченные средства расходуются неэффективно виноват не только аппарат власти, но и сами налогоплательщики?

Все в ваших руках

Когда-то давно во времена Киевской Руси смерды платили оброк в 10% от урожая и всяческих своих доходов – и казне государства прекрасно хватало такой суммы для поддержания аппарата власти, князя и его свиты. Как только князь порывался увеличить побор – сразу же вспыхивали восстания. Сегодня украинцы платят в казну государства несравненно большие суммы и не только не ощущают, что государственный аппарат у них на службе, но и, похоже, учитывая ситуацию с поддержкой проекта Налогового Кодекса, согласны платить больше. Подтверждением ситуации является то, что каждый пятый из 822 человек, принявших участие в опросе Prostobank.ua о налоге на роскошь, считает, что налог на недвижимость площадью свыше 300 кв.м не нужен, ведь собственники за жилье уже заплатили, либо вообще безразлично относится к вопросу. Правда, количество людей, которых волнует ситуация, больше: каждый четвертый участник опроса понимает, что действующая власть не пойдет на ввод налога на роскошь, и каждый третий хотел бы, чтобы такой налог ввели. Еще 24% от опрошенных считают, что нижняя планка площади недвижимости, которую нужно обложить налогом – 100 м.кв., а не 300 кв.м. (как звучала последняя норма законопроекта перед исчезновением).

Вместе с тем, последним обнародованным проектом Налогового кодекса предлагается не одно неприятное изменение в сфере налогов и сборов. Хотите конкретики? Пожалуйста: например, туристический сбор (0,5-1% от стоимости ночлега), который будет включен в стоимость услуг гостиниц, кемпингов, санаториев и так далее.

Дорогие читатели, все в Ваших руках!

Заходите сюда , читайте, вникайте, обсуждайте – и давайте, наконец, влиять на действия слуг народа, которых мы же и содержим!

  • Опубликовано на сайте: 13.08.10
  • Автор: Олеся Блащук
  • Источник: Prostobank.ua

вівторок, 3 серпня 2010 р.

ЯК НАВЧИТИСЯ СПІЛКУВАННЯ?

http://kairos-visnyk.livejournal.com/159834.html

Дорослий і дитина творять спільноту, де немає Я+Я, але з’являється МИ – в чомусь подібно до шлюбу. Це також постання Домашньої Церкви – спільноти, communion, сопричастя – реальності любові. Ми бачимо реальність людини і реальність спільноти. Основу основ суспільства – родинне сопричастя – треба плекати. Але як?


Усіх батьків хвилює: як навчитись краще розуміти своїх дітей? Як зараджувати їхнім проблемам, не лише слухати, а й чути? Як навчитися спілкуватись і не замикатися в собі? Нині існує проблема браку часу на спілкування, і вона постає настільки гостро, що її можна назвати надпроблемою ХХІ ст.
Ми турбуємося про матеріальне забезпечення, задоволення фізичних потреб. А як щодо розуміння наших дітей, їхніх маленьких – і водночас таких суттєвих проблем? Брак спілкування набув такого масштабу, що навіть з екранів телевізорів ми чуємо: "Навіщо ви мене купили, якщо ви зі мною не розмовляєте?" Хоча це рекламний проект, крізь нього прозирає усвідомлення дійсності – реальної, не фантомної. Проблема є. Бо брак спілкування з близькими людьми може мати глобальні наслідки. Дитячі проблеми, які не були вчасно почуті, – це коріння фобій, накопичені й заблоковані в собі стреси – основа психологічних розладів та емоційних зривів.
Багато західноєвропейських психологів вважають, що людина, яку не розуміють або не чують, живе з постійним страхом, а страхи переростають у загальнолюдську проблему. Людина з невідступним відчуттям страху може стати легкою жертвою насильства. Тому вже на ранньому етапі для дитини дуже важливо вміти подолати страх і виробити імунітет до зла у суспільстві, формувати високу самооцінку і вміти захищатися.
Німецькі психологи вирізняють три найбільш дієві способи подолання дитячих страхів: інформування, послідовний досвід та присутність близької людини, яка може допомогти. Зокрема, Ян Дарзацт наголошує на важливості того, щоб у критичні моменти дитина відчувала присутність такої людини, з якою вона зможе почуватися в безпеці. Дитина впізнає таку людину здалеку, почує голос серед тисячі різних голосів і звуків.
Надзвичайно важливою є змога перебувати на постійному зв’язку. Бути доступним для дитини, тобто не закриватися від неї, навіть не приховувати від неї свої проблеми: можна подати їх у м’якшій формі, але не приховувати наявність таких. Це і є інформування, що виробить почуття безпеки і навчить дитину також не замикатися в собі, а ділитися наболілим. Чільне місце у переліку засобів подолання дитячих страхів посідає фізичний контакт. Більше обіймайте, тримайте руку на голові, торкайтеся плеча – дитя має постійну потребу в ніжних люблячих дотиках, поцілунках. Все це спричиняє відчуття захисту й безпеки. Коли дитина схвильована чи плаче – всіма силами заспокойте її, подивіться у вічі, вислухайте.
Важливим є момент відчуття дитиною своєї бажаності – вона має знати чітко і непохитно, що її люблять, що вона найкраща, найкоханіша навіть тоді, коли Ви гніваєтеся на неї. Коли дитина приходить зі школи чи садочка, їй надзвичайно важливо, що її помічають, що там, куди вона прийшла, її чекають. Дитина потребує почуття безпеки: Вас, Вашої присутності, Вашого голосу, Вашого "будинку-фортеці" та всього того, що Ви створите для неї.
Частіше просто спілкуйтеся з дитиною, не даючи настанов. Достатньо поцікавитися: як минув день, як самопочуття, справи з друзями. Головне – не тиснути, а просто викликати бажання розмовляти з Вами.
Співайте дитині, навіть якщо вважаєте, що у Вас немає голосу і слуху, бо не це важливо. Головне для неї – просто чути Вас. Співайте колискові, розповідайте казки, вигадуйте їх самі з реальними персонажами – їй буде ще цікавіше розуміти, що вона знає їх.
Коли в житті дитини стаються переломні моменти (наприклад, переїзд), вона особливо потребує уваги. Проінформуйте її, що нові зміни можуть допомогти знайти багато друзів, спілкування. Наводьте різні позитивні моменти, пов’язані з цим. В дорогу візьміть із собою якусь звичну річ: улюблену іграшку, предмет декору, фотокартки – це зменшить стресове навантаження.
Коли дитина виростає, давайте їй більше волі, хвилюйтеся здалеку. Надмірна опіка призводить до прагнення визволитися з міцних обіймів, які так стискають, що важко дихати.
Школа може надати чудову освіту, але ніколи не замінить простого спілкування з найріднішими. Якщо Вам не будуть потрібні Ваші діти – то кому? Багато батьків виправдовуються роботою: вони дають кошти, а хтось має опікуватися їхніми дітьми. Але першооснова життя – справа родини. Саме батьки вчать любові до Бога та Батьківщини, поваги до ближніх, знайомлять із засадами моралі та поведінки в суспільстві. Якщо ж дитина не поважає власних батьків, невже думка сторонніх людей для неї щось важитиме? Напевно ні. Інша позиція, ніж її власна, призводитиме до протесту, якщо не до агресії.
Насамкінець хочеться звернутися закликом – любіть своїх дітей, говоріть із ними, намагайтеся розуміти! Дайте їм той неоціненний скарб любові, який вони пронесуть через все життя, з яким вони за роки творитимуть свою власну родину.

Тетяна КАЛІНІЧЕНКО

ПАСТКА ЦИВІЛІЗАЦІЇ

http://kairos-visnyk.livejournal.com/182119.html

Чому нам іноді так важко знайти порозуміння з найріднішими людьми? Чи навіть просто вислухати, почути ближнього? В нашу техногенну епоху люди потребують живого спілкування, підвищується роль діалогу в розв’язанні будь-яких проблем – і в той же час психологи б’ють на сполох, вирізняючи в загальній системі психологічної науки проблему саме браку спілкування, особливо між найближчими.


Чому за останні роки, як показує статистика, збільшилась кількість розлучень? І не лише серед незрілої молоді, а й у родинах старшого покоління. Чому люди, проживши разом по півстоліття, раптом перестають розуміти один одного, починають доводити несумісність характерів?
Будь-якого роду віртуальна комунікація дає нам лише куці замінники емоцій: переслав відповідний смайлик – і не треба півгодини пояснювати свої почуття. Та чи замінить такий тип спілкування живу розмову, погляд у вічі, доторк руки?.. Певно, що ні. Натомість змінюємось ми – в постійній марній гонитві за вітром, яка не робить нас щасливими.
На думку настоятеля римо-католицької церкви Матері Божої Неустанної Допомоги о.Романа Лаби OSPPE (м.Бровари на Київщині), перш ніж говорити про можливість подолання кризи, треба розібратись у витоках цієї проблеми, визначити, з чого починається криза спілкування… "На мою думку, це своєрідна пастка цивілізації: що більше можливостей має людина, то менше вона має часу. Все, що робиться зараз у світі взагалі і в світі технологій зокрема, – все це для того, щоб людина мала час, щоб зекономити його, мати змогу робити якусь кількість роботи за якомога меншу кількість цього часу. І все в цьому напрямку вдосконалюється: комп’ютеризація тощо.
Внаслідок же навколо тільки й чуєш: "Я не маю часу". Що далі світ крокує в напрямку, аби цей час був, то частіше приходить до того, що все ж таки часу не має. Гадаю, потрібно повернутися до початків. У родині така криза могла б вирішитися, якби було менше можливостей. Наприклад, набагато більше батьки спілкувалися б зі своїми дітьми і одне з одним, якби не було телевізора. А якщо він уже є, то чи обов’язково має бути біля нього супутникова антена на тисячу каналів? Адже культ бездумного "споживання інформації", на жаль, не передбачає її фільтрації.
Я не стверджую, що техніка є основним джерелом проблем в спілкуванні, бо справа, по суті, ані в телевізорі, ані в супутниковій антені, – завжди закорінена в нашому серці. Ми ж не можемо викинути власного серця! Але можемо позбутися телевізора. Не можемо, припустимо, обрізати серце – але з легкістю це можемо зробити з антеною чи доступом до Інтернету. Я чотири роки працюю в Броварах і не маю телевізора. Це насправді дозволяє мати безліч часу на інші речі: читати книжки, спілкуватися з іншими людьми, і мені ця форма дозвілля найбільше пасує. Я знаю родини, де діти приходять зі школи,символічно роблять домашнє завдання і потім тупо витріщаються в телевізор, "ковтаючи" все, що там є. Серед купи інформації вони абсолютно не шукають якогось хобі, не насичуються знанням. Вони просто працюють на автоматі.
Якщо говорити з погляду розвитку духовного життя, то будь-яка криза, якщо її добре переживати, провадить до розвитку. І також криза спілкування може розвинути людину, якщо правильно її пережити, зробити правильні висновки. Загалом, криза починається у наших взаємовідносинах з Богом. Бог є єдиний у Пресвятій Трійці – Отець, Син і Святий Дух. Це означає, що в природі одного Бога вже є спілкування: між Трьома Особами, але в одному Бозі. І що більше ми спілкуємось з Ним, то більше уподібнюємося до Нього, і в спілкуванні також. Як кажуть, "з ким задаєшся – тим і стаєшся". Якщо природою Бога є спілкування Любові, а ми з Ним задаємося, то, відповідно, Його природу переносимо на наше життя і також маємо спілкування між собою".
Тож ми можемо спробувати щось змінити вже від сьогодні. Звернімо увагу на наших близьких, таких рідних і коханих. Може нам варто спробувати просто поговорити про те спільне, що нас об’єднує. А можемо навіть разом помовчати про це саме. Головне – зробити щось разом і з відкритим серцем, закликаючи Господа в своє життя.

Підготувала Тетяна КАЛІНІЧЕНКО


пʼятницю, 9 липня 2010 р.

Відпуст у Санктуарії Летичівської Богородиці

http://www.credo-ua.org/2010/07/30259/

Юлія Комарніцька

Близько 7 тисяч вірних, серед яких – майже тисяча піших паломників, понад 60 священиків та численна кількість монахів й монахинь взяли участь у відпустових урочистостях у Санктуарії Летичівської Богородиці (смт. Летичів, Хмельницька обл.), які закінчились у вівторок, 6 липня.

Цього дня також виповнився 21 рік з дня повернення храму католикам та 16 років відновлення офіційних піших паломництв до ікони Летичівської Богородиці.

Службою Божою опівночі розпочалось нічне чування. О 2.00 год. на площі біля святині відбулась Процесія Світла, у якій взяв участь молитовний рух «Євангеліє життя». Нічне чування закінчилось о 6. 00 годині адорацією Пресвятих Дарів.

На урочисту Євхаристію о 11.00 год. прибули єпископ Луцької дієцезії Маркіян Трофим’як та єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський.

На початку Євхаристії настоятель та хранитель святині Летичівської Богородиці о. Адам Пшивускі привітав усіх, хто прибув на урочистості. Зокрема, єпископів, священиків, богопосвячених, паломників з України та Польщі, представників влади, а також Генерального Консула Республіки Польща у Вінниці Кшиштофа Свідерека.

Під час проповіді владика Маркіян говорив про те, як важливо людині жити згідно Божої волі: «Чи ми дійсно шукаємо волі Бога? Пригадаймо, що стоїть на початку людських конфліктів, війн, революцій – це чиясь воля. … Чи хтось може на вазі зважити міру людського терпіння? Штучний голод, репресії, заслання до Сибіру – терпіння цих людей зміряти неможливо. … Бог дав нам можливість бути не тільки свідками, але й учасниками прощі до цієї святині.»

На закінчення Меси паломники розповіли свідчення про свої переживання та зцілення, які отримали йдучи в дорозі.

За запрошенням єпископа Леона Дубравського до присутніх звернувся також Генеральний Консул Республіки Польща у Вінниці. Пан Кшиштоф Свідерек сказав: «Консул має бути там, де його народ.» За його словами, тепер польський народ може радіти подіями, які відбуваються у Летичівській святині.

Святкову Службу Божу прикрашав хор із парафії Пресвятого Серця Ісуса з Кам’янця-Подільського «Vox Cordi» та струнний квартет «Camerata».

Після Меси відбулася Євхаристійна процесія вулицями Летичева під дощем.

Близько 15.00 год. змоклі віряни, підкріпившись гарячим обідом, роз’їхались по домівках.

Нагадаємо, відпустові урочистості у Санктуарії Летичівської Богородиці розпочались вчора, 5 липня.