Дорослий і дитина творять спільноту, де немає Я+Я, але з’являється МИ – в чомусь подібно до шлюбу. Це також постання Домашньої Церкви – спільноти, communion, сопричастя – реальності любові. Ми бачимо реальність людини і реальність спільноти. Основу основ суспільства – родинне сопричастя – треба плекати. Але як?
Усіх батьків хвилює: як навчитись краще розуміти своїх дітей? Як зараджувати їхнім проблемам, не лише слухати, а й чути? Як навчитися спілкуватись і не замикатися в собі? Нині існує проблема браку часу на спілкування, і вона постає настільки гостро, що її можна назвати надпроблемою ХХІ ст.Ми турбуємося про матеріальне забезпечення, задоволення фізичних потреб. А як щодо розуміння наших дітей, їхніх маленьких – і водночас таких суттєвих проблем? Брак спілкування набув такого масштабу, що навіть з екранів телевізорів ми чуємо: "Навіщо ви мене купили, якщо ви зі мною не розмовляєте?" Хоча це рекламний проект, крізь нього прозирає усвідомлення дійсності – реальної, не фантомної. Проблема є. Бо брак спілкування з близькими людьми може мати глобальні наслідки. Дитячі проблеми, які не були вчасно почуті, – це коріння фобій, накопичені й заблоковані в собі стреси – основа психологічних розладів та емоційних зривів.
Багато західноєвропейських психологів вважають, що людина, яку не розуміють або не чують, живе з постійним страхом, а страхи переростають у загальнолюдську проблему. Людина з невідступним відчуттям страху може стати легкою жертвою насильства. Тому вже на ранньому етапі для дитини дуже важливо вміти подолати страх і виробити імунітет до зла у суспільстві, формувати високу самооцінку і вміти захищатися.
Німецькі психологи вирізняють три найбільш дієві способи подолання дитячих страхів: інформування, послідовний досвід та присутність близької людини, яка може допомогти. Зокрема, Ян Дарзацт наголошує на важливості того, щоб у критичні моменти дитина відчувала присутність такої людини, з якою вона зможе почуватися в безпеці. Дитина впізнає таку людину здалеку, почує голос серед тисячі різних голосів і звуків.
Надзвичайно важливою є змога перебувати на постійному зв’язку. Бути доступним для дитини, тобто не закриватися від неї, навіть не приховувати від неї свої проблеми: можна подати їх у м’якшій формі, але не приховувати наявність таких. Це і є інформування, що виробить почуття безпеки і навчить дитину також не замикатися в собі, а ділитися наболілим. Чільне місце у переліку засобів подолання дитячих страхів посідає фізичний контакт. Більше обіймайте, тримайте руку на голові, торкайтеся плеча – дитя має постійну потребу в ніжних люблячих дотиках, поцілунках. Все це спричиняє відчуття захисту й безпеки. Коли дитина схвильована чи плаче – всіма силами заспокойте її, подивіться у вічі, вислухайте.
Важливим є момент відчуття дитиною своєї бажаності – вона має знати чітко і непохитно, що її люблять, що вона найкраща, найкоханіша навіть тоді, коли Ви гніваєтеся на неї. Коли дитина приходить зі школи чи садочка, їй надзвичайно важливо, що її помічають, що там, куди вона прийшла, її чекають. Дитина потребує почуття безпеки: Вас, Вашої присутності, Вашого голосу, Вашого "будинку-фортеці" та всього того, що Ви створите для неї.
Частіше просто спілкуйтеся з дитиною, не даючи настанов. Достатньо поцікавитися: як минув день, як самопочуття, справи з друзями. Головне – не тиснути, а просто викликати бажання розмовляти з Вами.
Співайте дитині, навіть якщо вважаєте, що у Вас немає голосу і слуху, бо не це важливо. Головне для неї – просто чути Вас. Співайте колискові, розповідайте казки, вигадуйте їх самі з реальними персонажами – їй буде ще цікавіше розуміти, що вона знає їх.
Коли в житті дитини стаються переломні моменти (наприклад, переїзд), вона особливо потребує уваги. Проінформуйте її, що нові зміни можуть допомогти знайти багато друзів, спілкування. Наводьте різні позитивні моменти, пов’язані з цим. В дорогу візьміть із собою якусь звичну річ: улюблену іграшку, предмет декору, фотокартки – це зменшить стресове навантаження.
Коли дитина виростає, давайте їй більше волі, хвилюйтеся здалеку. Надмірна опіка призводить до прагнення визволитися з міцних обіймів, які так стискають, що важко дихати.
Школа може надати чудову освіту, але ніколи не замінить простого спілкування з найріднішими. Якщо Вам не будуть потрібні Ваші діти – то кому? Багато батьків виправдовуються роботою: вони дають кошти, а хтось має опікуватися їхніми дітьми. Але першооснова життя – справа родини. Саме батьки вчать любові до Бога та Батьківщини, поваги до ближніх, знайомлять із засадами моралі та поведінки в суспільстві. Якщо ж дитина не поважає власних батьків, невже думка сторонніх людей для неї щось важитиме? Напевно ні. Інша позиція, ніж її власна, призводитиме до протесту, якщо не до агресії.
Насамкінець хочеться звернутися закликом – любіть своїх дітей, говоріть із ними, намагайтеся розуміти! Дайте їм той неоціненний скарб любові, який вони пронесуть через все життя, з яким вони за роки творитимуть свою власну родину.
Тетяна КАЛІНІЧЕНКО
Немає коментарів:
Дописати коментар