"Життя продовжується", Вельгас Марія

Звичайний хлопець, яких скрізь багато. Живе у своєму, ним же придуманому світі і боїться будь кого туди впустити. Не помічає нічого навкруги: зміни пір року, того яким красивим буває спів птахів рано-вранці. Існує сам по собі, у нього немає друзів. А все пояснюється дуже просто. Ні він не відлюдько, як ви всі подумали. Справа в тому, що одного разу його зрадили, зробили йому дуже боляче, і тепер він не може без тремтіння згадувати ту подію. Людина вже звикла бути самотньою, ні з ким не ділитись переживаннями, мріями чи просто несподіваними думками. Всі його друзі, які були справжніми, довгий час намагались його розрадити, показати, що життя все ж буває чудовим, але зрештою і вони покинули цю марну затію, вирішивши, що ніхто не може допомогти людині проти її бажання. І їх не можна осуджувати, дуже важко допомогти людині навчитись пливти проти течії, якщо вона сама з усіх сил прагне втопитись.
Олег, назвемо його так, уже навчився жити з вічним болем і нічого не бажає від цього життя. Єдине його бажання - бути комусь по справжньому потрібним, але в той же час він усі спроби людей до нього наблизитись обмежує. Не заперечує, що самому йому важко, але боїться, дуже боїться нового болю, а тому вважає за краще, залишитись самотнім.
Та навіть, якщо всі вже і махнули на нього рукою, завжди залишається Той, для кого він важливий, Хто одного разу вже віддав своє життя для спасіння Олега і не задумуючись зробив би це знову.
І от одного разу у сні Олег зустрівся з Ісусом про якого раніше не чув нічого. Їхня розмова була дуже дивною, але її наслідки ще дивнішими.
Хлопець сильно втомився на роботі, а тому заснув тільки-но голова доторкнулась до подушки. І майже одразу йому почав снитися дивний сон. Юнаку здалось, що він опинивсь у дуже красивому місці, яке було яскраво освітленим. На задньому фоні був помітний храм, а звідкись здалека до нього наближався високий юнак у яскравому одязі біло-червоних тонів. На лиці незнайомця світилась приязна посмішка, що одразу привертала до себе увагу та викликала довіру до нього. Але тільки но той наблизився трохи ближче, стало зрозуміло, що він чимось засмучений. Дивлячись на сум цієї людини, Олег зразу відчув, що у них є багато спільного, мовби ця людина відчуває біль самого Олега і переживає його глибоко у душі.
Невідомий ішов усе швидше, і от він уже стоїть біля Олега і дивиться в очі, явно не маючи наміру першим починати розмову. Мовчанка тривала близько 5 хв., під час якої ця дивна людина просто дивилась, немовби вивчаючи думки, переживання та емоції здивованого хлопця. Але це читання думок не було неприємним, а навпаки вселяло якусь впевненість у тому, що все буде чудово. Зрештою Олег зрозумів, що тільки він має право перервати цю мовчанку, що так сильно затягнулась. «Хто ти?», хотів запитати він, але натомість просто сказав:
- Чому ти такий засмучений? Я можу чимось тобі допомогти?
- Це вирішувати тільки тобі, оскільки я прийшов заради тебе, а не ти задля Мене. Все залежить від твого бажання, нічого, навіть найменша дрібниця, не може здійснитися без волі людини,- відповів тихо юнак.
- Ти прийшов сюди задля мене?- не повірив власним вухам Олег.
- Ти мені не віриш.
Це прозвучало, як констатація відомого факту. Він не обвинувачував ні в чому, але все ж одразу виникло бажання оправдатись у очах цієї людини:
- Важко довіряти людям після того, як хтось один наплював тобі в душу. Крім того я вже давно відвик вірити словам, тому що вони для мене означають дуже мало. В будь яку мить вони можуть стати з добрих та солодких, злими і болючими. Мене лякає біль який я пережив одного разу і я вже нікому не дозволю мене скривдити.
- Біль буває різним. Є такий, який знищує світло в душі, його потрібно уникати, а є і такий, який загартовує, зміцнює та доводить любов до людей.
Після цих слів обличчя юнака на мить стало сумним, наче він згадав щось болюче і неприємне для нього, але він швидко себе опанував і вже за мить на його обличчі панувала звична мила посмішка.
- Хто ти?- цього разу вже не втримався Олег.
- Я Той, Хто завжди з тобою, ти можеш називати мене Ісус - загадково відповів співрозмовник.
- Я думаю, що ти не правий, уже декілька років, як я живу сам, немає нікого, кому було б цікаво наближатись до злого, невпевненого в собі маразматика. Зі мною немає нікого.
- Я знаю… Знаю все, що ти відчуваєш…
Невідомий знову посміхнувся. Ця посмішка чужої людини змушувала Олега відчути дивний спокій і радість. Він розумів, що це неправильно, але не міг нічого зробити з своїми відчуттями.
- Невже тобі цікаві мої думки?- здивовано запитав Олег. - Хоча ні, напевно це просто сон, я зараз прокинуся і буду таким же самотнім як і до цього часу.
Дивний юнак, запевнення у товаристві, все це було дуже несподівано, і дивувало. Для себе Олег вирішив, що це якась помилка. Не варто сприймати серйозно того, що принесе біль. Йому не хотілось переживати через нову зраду, а тому він вже давно вирішив не довіряти більше нікому, і не буде змінювати своїх принципів через якогось там Ісуса.
- Мені важливий і ти, і всі твої переживання,- запевнив Ісус.
Після цих слів у Олега з’явилось дивне відчуття, що цей хлопець вміє читати думки.
- Отже, якщо я правильно тебе зрозумів, Ти хочеш бути моїм другом, - розгублено запитав хлопець? Він пам’ятав, що дав собі обіцянку ніколи не мати друзів, але від цього незнайомця відходив такий спокій, що не вірилось у його вміння зраджувати.
- Усе буде так, як хочеш ти. Я не можу нав’язувати тобі своє товариство, я його тільки пропоную, остаточне рішення приймаєш ти сам.
- Я можу тобі довіряти?- запитав Олег.
Перед очима знову виник образ того рокового дня, коли все його життя полетіло шкереберть. Біль, який не відпускав більше ніж 5 років, доводив до божевілля, але тоді Олег його все таки пережив і от тепер знову з'явилась людина, яка пропонує свою дружбу. Хоч де гарантії, що не буде нового страждання, яке знищить серце і душу. Не було ніякого бажання ризикувати, але цей Ісус викликав таке сильне почуття спокою, що з’являлось непереборне бажання повірити йому.
«Ні, я не можу,- закричав подумки Олег. - Так, Ти вмієш переконувати, я відчуваю, що готовий ось-ось Тобі повірити і стати твоїм другом, але мені дуже страшно».
- Я бачу, ти ще не готовий мені повірити. Мабуть мені варто розповісти тобі, хто я такий.
«Невже він і справді вміє читати думки, - не повірив власним вухам Олег».
- Так, справді, як я можу довіряти тому про кого я не знаю зовсім нічого. Скажеш мені хто ти?
- Є одна цікава книга,- дивлячись кудись у простір за спиною Олега і немовби ні-до кого не звертаючись сказав Ісус. Спробуй її уважно почитати і думаю ти знайдеш всі відповіді на свої запитання.
- Мені не хочеться тебе засмучувати ще більше, але я вже давно не читаю книг,- скептично сказав Олег. На даному етапі розвитку науки набагато простіше користуватись комп’ютером і не ритись у запилених книгах.
- Знаєш, це досить особлива у своєму роді книга. У ній зосереджено дуже багато інформації, яка необхідна для життя людей. Жоден розвиток не може замінити того, з чого все починалось. Але коли читатимеш, спробуй читати не очима, а серцем.
- Як можна читати серцем?- нічого не розуміючи заперечив хлопець.
- Невже я багато прошу? Я від тебе нічого не вимагаю, тільки спробуй,- голос звучав все тихіше, наче незнайомець віддаляється все дальше.
Складалось враження, що він стає невидимим, просто розчиняючись у повітрі. Настрій його при цьому погіршувався все більше.
- Гаразд, давай свою книгу, коли у мене з’явиться вільний час я спробую почитати, але не вимагай від мене надто багато,- погодився Олег, йому не хотілось засмучувати Ісуса ще більше, він і так був досить нещасним.
- Ні з кого не вимагається більше, ніж він може дати,- усміхнувся той.
Ісус, усміхаючись, протягнув книгу Олегу, але коли вже опускав руки, стало помітно, що на руках у нього дивні рани, з яких тече кров.
«Звідки у тебе ці рани, хотів запитати Олег».Та не встиг він нічого вимовити вголос, як Ісус вже пішов.
Від цієї дивної зустрічі залишилось багато запитань, та незрозумілих моментів, але разом з тим був і дивний спокій, якого Олег не відчував вже давно…
Вранці юнак прокинувся і згадав нічний сон. Чому все так дивно? Що цей сон означає? Як його зрозуміти? І хто зрештою цей дивний юнак? Звідки у нього ці рани?
Згадка про рани дивно сколихнула душу. Чомусь йому здалось, що вони мають для нього дуже важливе значення, наче той сам їх йому завдав.
Кинувши погляд на нічний столик, Олег побачив книжку, якої раніше там не бачив. На першій сторінці, де зазвичай залишають підпис, було невелике зображення ангела, що дивиться кудись вдаль і слова: «Від твого вірного друга, який ніколи не зрадить». На обкладинці було зображення хреста, дивлячись на який, у Олега виникло вже давно не звідане почуття спокою і миру. Йому не хотілось нікуди йти, не було бажання боротись, переживати за роботу чи якісь маленькі незначні проблеми… Єдине, що залишилось – це почуття вдячності до незнайомця, який так несподівано ввірвався в його життя і подарував йому те, що він, здавалось, вже давно втратив.
Але життя все таки продовжувалось і Олег зрозумів що час вставати, одягатись і йти на роботу. Сон був чудовий, він допоміг повірити у те, що Олег був потрібним хоч для одної живої істоти, але вже час прокинутись…
… З того моменту минув рік. Хлопець час від часу згадував той дивний день, брав у руки залишену йому книгу і намагався її читати, та події описані в ній були такими нецікавими, що довго її читати було просто неможливо.
Порівнюючи опис ран біблійного Ісуса, який загинув на хресті з тими, які він бачив у сні та збіг у імені обох юнаків, Олег неминуче приходив до висновку, що це все якось пов’язано між собою. Непрошений висновок бентежив, але хлопець не міг просто так повірити в реальність зустрічі з Ісусом. Неможливо навіть уявити, щоб така звичайна пересічна людина звернула на себе увагу Господа, та й взагалі невідомо чи цей Господь існує… Це було наче загадкою, яку потрібно розгадати для того, щоб отримати щедрий подарунок…
Але час ішов. І от врешті Олег все рідше згадував про той дивний сон, поки зовсім не перестав про нього думати, повернувшись до свого звичного життя.
* * *
Цього дня ще з ранку в юнака було дивне відчуття, що має трапитись дещо особливе, і воно його не обмануло. Хлопець вперше заблукав у рідному місті. Тож зараз він стоїть на якійсь незнайомій вулиці і думає куди йому вирушати. Не знаючи, яку дорогу обрати, пішов навмання – і хвилин через п’ять вже опинивсь біля дороги, по якій їздили машини. Коли Олег поглянув на протилежну сторону вулиці, він не повірив своїм власним очам. Там, підіймаючись усіма куполами до неба, осяяний сонячним промінням, височів той самий храм, який колись приснився хлопцеві.
Вирішивши оглянути цей храм зблизька, Олег перейшов на протилежний бік вулиці. Виявилось, що одні з бокових дверей були відчиненими, тож після деякого вагання він зайшов всередину.
У храмі було тихо і безлюдно, не доносився навіть звичний для великого міста звук машин. Можливо саме через цю напружену тишу, юнака не покидало дивне відчуття нереальності того, що з ним зараз відбувається.
Намагаючись не шуміти, він тихо пройшов до середини і озирнувся довкола… Раптом Олегу перехопило подих: з ікони, що знаходилась над боковим вівтарем, на нього дивився той самий юнак, який у сні пропонував дружбу і підтримку.
- Отже, Ти і справді є Божим Сином, - невідомо чому роздратувавшись вигукнув Олег.
У порожньому приміщенні ці слова прозвучали надзвичайно голосно. Прокотившись луною, вони так і залишились висіти у повітрі наче насмішка чи обвинувачення. Хлопець здається вже і сам зрозумів, що повівся неправильно, оскільки додав вже трохи спокійнішим тоном:
- Не розумію навіщо Тобі було витрачати свій час на мене, але все одно я вдячний за це.
У мінливому сяйві свічок йому здалось, що Ісус на іконі посміхнувся… Не вірячи власним очам придивився уважніше – та ні, все без змін, ікона, як і раніше висить нерухомо.
Несподівано Олег зрозумів, що все його роздратування зникає. Неспокій стих і звідкись накочується хвиля щастя і миру. Хлопець зрозумів, що тільки тут він знайде своє місце…
На очі навернулись непрохані сльози, лиш тепер він по справжньому зрозумів значення того дивного сну:
- Не знаю чи приймеш, але я прийшов до Тебе.
Ці слова прозвучали несподівано для нього самого, наче їх говорив хтось інший, але він знав, що вони єдині будуть правильними…
( МИНУЛО СІМ РОКІВ)
Олег стоїть перед розп’яттям. Ось уже сім років йому завжди було що сказати Ісусу, але сьогодні у нього особливий день, тож молиться він ще зранку. Йшов до цього немало: спершу навіть не розуміючи до чого його покликано, блукав навмання… Але одного дня він все таки визнав, що для нього це єдина можливість бути тим, ким
повинен. І після того, навіть якщо боровся з сумнівами, то все одно повільно просувався до своєї мети.
І от він знаходиться сьогодні тут, у монастирі братів ордену… і готується до здачі священних обітниць.
Мимоволі починає згадувати своє минуле життя. У ньому було багато всього: сумніви і радість, розпач і щастя, біль і розчарування. Знає, що тільки відмовившись від усього цього зможе розпочати нове життя у стінах монастиря… Але не залишилось нічого з попередніх почуттів, тому Олег спокійний. У ньому вже живуть лиш віра, надія, милосердя до ближніх, а насамперед, звичайно, любов…